Автор: Шепенков
Тема:Басни
Опубликовано: 2024-02-27 21:45:14
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЛЮДИНА та ЗМІЯ

байка по сюжету байки Жана де Лафонтена

Змію побачила Людина,
яка повзла тут по стежині:
-Куди ти ,гадино, повзеш?
Ти від мене не втечеш.
Щоб нікого не кусала,
спочатку я тебе піймаю.
Спритно він її впіймав
і в торбинці зав'язав.
Зла істота раз попалась,
тепер чекає свою страту.
Щоб якось виправдать себе,
Людина мовила таке:
«Не вагаюся зробити,
життя твоє я припинити.
Ти, як символ всіх невдячних,
усіх підлих та кусачих!
Змія йому про непорядність:
«Коли б судили за невдячність,
то навряд чи хто з вас сАмих
небо чисте знов побачив.
В ім'я користі чи правди,
чи із помсти , чи забави
засуджена тобою враз
і померти мушу я.
Та перед смертю все ж скажу,
життя ваше не хвалю...
Невдячними незмінно
були люди, а не змії!
Від цих слів різких Людина
зніяковіла, було видно:
-Твоя мова, знать, лукава,
тебе вбити мою право,
брехню довести все ж твою
я готовий, це зроблю.
Нехай інший нас розсудить:
як той скаже, так і буде!

Зирк на поле, там Корова,
жує жуйку, знать, серйозно.
Її позвали,  підійшла:
-В чому справа, раз прийшла?
Передали суть розмови.
Здивували тут Корову:
-Ваша справа-мілкота,
не гайте часу, раджу вам!.
Тут Змія цілком права.
Ось, наприклад, я роками
одну сімейку виручала,
все добро їм віддавала.
Поправила здоров'я всіх,
занедужав хто в сім'ї.
Я працювала день і ніч,
хазяїн гроші тільки гріб.
Та ось прийшов похилий вік.
Немало пролила я сліз.
Хазяїн вигнав мене з дому
Ось від нього й нагорода!
Була б господарем Змія,
не образила б  вона.
Поки зелена є трава,
я пішла, мені пора.

-Збожеволіла Корова,
застаріла ця порода,
-Людина каже до Змії,
- Може, Бик , як чоловік .
наші сумніви розвіє.
Бик це краще розуміє.
-Нехай Бик!-шипить Змія.
І покликали Бика.
Підійшов до них поближче,
схилив голову він нижче.
Справу вислухав уважно
і дав відповідь поважно:
-Так, невдячністю завжди
відзначався рід людський.
Нам послано у спадок
працювати до упаду,
з ранку до ночі в роботі,
у нас не має лежебоків.
І що? В нагороду ми завжди
лиш відчували батоги.
Коли робилися старими
а ще ж хотілося пожити,
нести ярмо було вже тяжко,
нас мовчки  різали нещадно...
Тут Людина не стерпіла,
на Бика погнала піну:
-Замовчи, тупоголовий!
Ти суддею не підходиш!
Хай Дерево розсудить нас!
Змія:-Гаразд і в добрий час!
Дерево вже говорило,
тепер знову підтвердило:
-Я корисна, всім потрібна,
для природи я надійна.
Від сонцю, вітру і дощу
я притулком всім служу.
Коли же  квітну я весною,
всіх чарую красотою.
Восени плодами щедра,
пригощаю всіх, як фея!
Коли б  підрізати мене,
(без сокири, лиш ножом),
я  корисна  була б ще.
А  Людина часто-густо,
знать, поводить себе грубо,
шкодить нам лише тому,
що думати ліньки йому.
Бере вона сокиру гостру
і без жалю нас чихвостить.
Просто знищує негоже.

Тут озлобилась Людина,
чути критику не звикла:
-Розбовталися не в міру,
я нікому з них  не віру!
Об стінку торбою чимдуж,
змії розквасила башку.

Так усі вельможі роблять:
слова правди очі колять.
Уявляють, божеволять,
що люди,  небо і земля
для вельмож і короля.
Якщо  скаже хтось не так,
той негідник чи бунтар.
Та як бути, що робити,
якщо хочу говорити?
Тоді відстань слід тримати ,
А ще краще – всім мовчати.

История cоздания стихотворения: